Lyrics and translation Ірина Білик - Божевільна

Синьоокою чаклункою, бувало,
Називав мене і руки цілував,
Може, справжнє щастя то було й не стало.
Час минув і вже, як сніг розтав.
Що тоді хотіла, я сама не знаю,
Може подарунків, може просто слів.
Я не вірю в те, що почуття вмирає,
Що вогонь любові догорів.

Більше ніхто,
Тільки я в тому винна –
Божевільна!
Більше ніхто,
Тільки я в тому винна –
Божевільна!

"Повернись!", – тобі сказати не зумію.
Квітень за вікном, а на душі – зима.
Ти вже не один, і я це розумію,
Що ж, у цьому винна я сама.

Синьоокою чаклункою, бувало,
Називав мене і руки цілував,
Може, справжнє щастя – то було,
Й не стало...

Синеглазой колдуньей, бывало,
Называл меня и руки целовал,
Может, настоящее счастье то было и не стало.
Время прошло и уже, как снег растаял.
Что тогда хотела, я сама не знаю,
Может быть, просто слова.
Я не верю в то, что чувство умирает,
Что огонь любви догорел.

Больше никто,
Только я в том виновата –
Сумасшедшая!
Больше никто,
Только я в том виновата –
Сумасшедшая!

"Вернись!", – тебе сказать не сумею.
Апрель за окном, а на душе – зима.
Ты уже не один, и я это понимаю,
Что ж, в этом виновата я сама.

Синеглазой колдуньей, бывало,
Называл меня и руки целовал,
Может, настоящее счастье-то было,
И не стало...