Lyrics and translation Артем Лоик - Запитав

Запитав

Я знову ходжу сам по книжкам, як по стежкам...
Знову рву потім пишу і кидаю не в екран
А в душі ті, котрі пущу до себе на вогонь
Де спішить серед дощу мій відчепленний вагон
Це честніше буде ніж, мною пущений із рук
Ніж, який не буде ніж, звук, який не буде звук
Вірш, який не буде вірш, яд, який не буде яд
Реп, який не буде реп, я, який не буду
Я...

Запитив — хто ми є?
Тілько хто відповість...
Тут кожен знає тільки говорити — то моє
Не чіпай, відійди, не питай і не лізь

Перадам привіт батькам, ось і ми, як ви колись
По квартирам, по хаткам, посварившись розійшлись...
Мої вороги закляті, кращі друзі, тільки де
Ми забули свої клятви, свою силу і себе!?
Врешті решт таке життя... Ми стали старші
Втали чесні, розумніші, мудріші, тільки не кращі!
Все навколо і в пітьмі, боючись даремно впасти
Шукаємо на дні своє ілюзорне щастя!
Нас хапають знову тренди, знову одягають шмотки
В'яжуть ціни, проблеми підставляють повні стопки
Забивають знову мізки і ми забуваєм цілі
I спішим, як всі до миски, головне, щоб були цілі
Наші голови і діти... Біля миски — більше премій
Навіщо нам летіти, ми щасливі і на фермі!?
Наші дії стали звуки, наші ноги стали в ряд
Наші крила — стали руки, наші ми всі стали
Я...

Запитив — хто ми є?
Тілько хто відповість...
Тут кожен знає тільки говорити — то моє
Не чіпай, відійди, не питай і не лізь!

І нічого не трапилось, той же парк за вікном
Але інші тепер багаті дешевим вином...
Але інші тепер до ночі, точніше до ранку
Як ми колись виходять і не потрапляють в рамки
Навязані дорослими, тепер куди нам діти
Ті спогади, коли ми правду шукаєм, як діти...
Будуємо сенси, малюємо смисли
А зараз краще розійтись, тільки руки потисли...
Так легко втратили жагу і забули питання
Наше повстання — з дружиною і сином в інстаграмі!
Нажаль не на годину, забули ким ми були
Так легко стали тими, — кого зненавиділи!
І крокуючи по сходам прямісінько в інферно
Ми проміняли свої сховані мрії на ферму!
Вже час прощатись і кінчається, мов би навмисно
Ця піся, обирай до себе підеш чи до миски!

Запитив — хто ми є?
Тілько хто відповість...
Тут кожен знає тільки говорити — то моє
Не чіпай, відійди, не питай і не лізь!

Спросил

Я снова брожу один по книгам, как по тропам...
Снова рву потом пишу и бросаю не в экран
А в души те, которые впущу к себе на огонь
Где спешит сквозь дождь мой отцепленный вагон
Это честнее будет, чем мною пущенный из рук
Нож, который не будет ножом, звук, который не будет звуком
Стих, который не будет стихом, яд, который не будет ядом
Рэп, который не будет рэпом, я, который не буду
Я...

Спросил — кто мы есть?
Только кто ответит...
Тут каждый умеет только говорить — это моё
Не трогай, отойди, не спрашивай и не лезь

Передам привет родителям, вот и мы, как вы когда-то
По квартирам, по домам, поссорившись разошлись...
Мои враги заклятые, лучшие друзья, только где
Мы забыли свои клятвы, свою силу и себя!?
В конце концов, такая жизнь... Мы стали старше
Стали честнее, умнее, мудрее, только не лучше!
Всё вокруг и во тьме, боясь зря упасть
Ищем на дне своё иллюзорное счастье!
Нас хватают снова тренды, снова одевают шмотки
Вяжут цены, проблемы подставляют полные стопки
Забивают снова мозги, и мы забываем цели
И спешим, как все к миске, главное, чтоб были целы
Наши головы и дети... Возле миски — больше премий
Зачем нам летать, мы счастливы и на ферме!?
Наши действия стали звуками, наши ноги стали в ряд
Наши крылья — стали руками, наши мы все стали
Я...

Спросил — кто мы есть?
Только кто ответит...
Тут каждый умеет только говорить — это моё
Не трогай, отойди, не спрашивай и не лезь!

И ничего не случилось, тот же парк за окном
Но другие теперь богаты дешёвым вином...
Но другие теперь до ночи, точнее до утра
Как мы когда-то выходят и не попадают в рамки
Навязанные взрослыми, теперь куда нам, дети
Те воспоминания, когда мы правду ищем, как дети...
Строим смыслы, рисуем смыслы
А сейчас лучше разойтись, только руки пожали...
Так легко потеряли запал и забыли вопросы
Наше восстание — с женой и сыном в инстаграме!
К сожалению, не на час, забыли, кем мы были
Так легко стали теми, — кого возненавидели!
И шагая по ступеням прямиком в преисподнюю
Мы променяли свои сокровенные мечты на ферму!
Уже пора прощаться, и кончается, словно нарочно
Эта песня, выбирай к себе пойдешь или к миске!

Спросил — кто мы есть?
Только кто ответит...
Тут каждый умеет только говорить — это моё
Не трогай, отойди, не спрашивай и не лезь!