Lyrics and translation Vitaliy Kozlovskiy - Чого являєшся мені у сні?...

Чого являєшся мені у сні?...

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

К чему являешься мне во сне?...

К чему являешься мне
Во сне?
К чему ты обращаешь ко мне
Прекрасные глаза те ясные,
Печальные,
Как дно колодца ледяное?
Почему уста твои немы?
Какой укор, какое страданье,
Какое несвершенное желанье
На них, как зарево багряное,
Вспыхивает и вновь утопает
Во тьме?

К чему являешься мне
Во сне?
В жизни ты мною пренебрегла,
Моё ты сердце разорвала,
Из него вызвала одни
Те громкие рыданья —
Песни.
В жизни меня ты и знать не знаешь,
Идёшь по улице — минуешь,
Поклонюсь — даже не взглянешь
И головой не кивнешь,
Хоть знаешь, знаешь, хорошо знаешь,
Как я люблю тебя безумно,
Как мучаюсь долгими ночами
И как года уж за годами
Свою боль, свою печаль, свои песни
В сердце сжимаю на дне.

О, нет!
Являйся, звёздочка, мне
Хоть во сне!
В жизни мне весь век тосковать —
Не жить.
Так пусть то сердце, что в тревоге,
Как жемчуг в болотной топи,
Чахнет, вянет, усыхает,-
Хоть во сне при виде твоём оживает,
Хоть в сожалении живее играет.
По-человечески свободно дышит,
И того чуда золотого
Вкушает, счастья молодого,
Желанного, страшного того
Греха!