Lyrics and translation Тартак - Буча-Чака

Буча-Чака

Сонце кидає згори палючим промінням
І я прощаюсь з бетоном, я прощаюсь з камінням.
Я втікаю туди, куди дороги не знаю,
Я втікаю туди, де мене ніхто не чекає.
В обійми природи... Там, де мало народу,
Там, де чистая вода, недоторкана врода.
Там, де листя зелене, там, де трави духмяні,
Там, де зорі вночі, там, де зранку тумани.
Лісами, ярами гребу за грибами,
Гребу за грибами ярами, горбами.
У лісі блукаю, щось під ногами шукаю.
Що знаходжу – беру, що беру, те з'їдаю.
Озирнуся довкола, душа розіллється.
Відчуваю, як серце в грудях радісно б'ється.
Побіжу до води, пошукаю сліди
Людей, що до мене ходили сюди,
Де
Буча, буча, буча, чака, чака, чака!
Не знаючи броду я полізу у воду –
Запірну з головою в цю приємну прохолоду.
То раптом голосно крикну, то під водою зникну,
То бути без одягу над безоднею звикну.
Я лежу на піску і проміння по писку
Танцює, неначе під музику диско.
Я почервонію, зовсім не маючи сорому –
Завдячую цим лиш промінню прозорому.
А там за очеретом дівчата спочивають!
На них, як і на нас, зовсім одягу немає!
Та я та мої друзі на них уваги не звертаєм –
Себе від даремної спокуси ретельно зберігаєм.
І, соромно сказати, ми продовжуємо грати
Без усякого азарту в азартні ігри в карти.
А гормональні ігри ми попалимо в багатті.
Ми в гармонії з природою і цього нам достатньо
Там, де
Добра тітонька Тетяна розбудила мене рано.
Я піднявся та зібрався прямувати до рибстану.
І хай з неба дощ закрапав я лякатися не стану,
Почалапаю потрохи – не цукровий, не розтану.
По дорозі трава, на траві тій роса.
Давно по тій траві не гуляла коса.
А я далі піду, в очерет-лободу...
Пошукаю, можливо, щось цікаве знайду.
Там Бабина гора, у тій горі – нора,
Малесенька, сухесенька, зручнесенька діра.
На тій горі обідаю, у тій норі вечеряю,
А люди ту нору називають печерою.
А як будемо вертати, будемо голосно співати –
Так, що луна тієї пісні піде по світу мандрувати.
Ця земля серця і душі наші напуває світлом,
Тож нам є чому радіти, бо ми землі цієї діти –
Діти

Буча-Чака

Солнце палит меня своими лучами,
И я прощаюсь с бетоном, прощаюсь с камнями.
Я убегаю туда, где дорог не знаю,
Убегаю туда, где меня никто не ждёт.
В объятия природы... Где мало народу,
Где чистая вода, нетронутая красота.
Где зелень листвы, где травы благоухают,
Где звёзды ночью, где по утрам туманы.
Лесами, оврагами иду за грибами,
Иду за грибами по оврагам, по холмам.
В лесу блуждаю, что-то под ногами ищу.
Что нахожу – беру, что беру – то ем.
Оглянусь вокруг, душа моя поёт.
Чувствую, как сердце в груди радостно бьётся.
Побегу к воде, поищу следы
Людей, что до меня ходили сюда,
Где
Буча, буча, буча, чака, чака, чака!
Не зная брода, я полезу в воду –
Окунусь с головой в эту приятную прохладу.
То вдруг громко крикну, то под водой исчезну,
То к тому, чтобы быть без одежды над бездной, привыкну.
Я лежу на песке, и солнечные лучи по лицу
Танцуют, словно под музыку диско.
Я краснею, совсем не имея стыда –
Благодарю за это лишь лучи прозрачные.
А там, за камышом, девушки отдыхают!
На них, как и на нас, совсем нет одежды!
Но я и мои друзья на них внимания не обращаем –
Себя от напрасного искушения тщательно оберегаем.
И, стыдно сказать, мы продолжаем играть
Без всякого азарта в азартные игры в карты.
А гормональные игры мы сожжём в костре.
Мы в гармонии с природой, и этого нам достаточно.
Там, где
Добрая тётя Татьяна разбудила меня рано.
Я поднялся и собрался идти к рыбному месту.
И пусть с неба дождь закапал, я пугаться не стану,
Пойду потихоньку – я не сахарный, не растаю.
По дороге трава, на траве той роса.
Давно по той траве не ходила коса.
А я дальше пойду, в камыш-лебеду...
Поищу, может быть, что-нибудь интересное найду.
Там Бабина гора, в той горе – нора,
Маленькая, сухая, уютная дыра.
На той горе обедаю, в той норе ужинаю,
А люди ту нору называют пещерой.
А когда будем возвращаться, будем громко петь –
Так, что эхо той песни пойдёт по миру странствовать.
Эта земля сердца и души наши наполняет светом,
Так что нам есть чему радоваться, ведь мы дети этой земли –
Дети