Lyrics and translation Тартак - Воно

Воно

Я так давно не бачився з тобою...
Все валиться з рук – я нічого не можу робити...
Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою,
Та краще було б, мабуть, мене просто вбити...
Збудувала для мене замок своїми руками...
Такий неміцний, бо замість каміння – повітря...
А те, що в'ється між нами, а те, що б'ється між нами,
Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря...
Воно паралізує, наче погляд кобри...
Воно то манить, то відштовхує, то зве...
Я кохаю тебе – і мені від цього добре!
Але ти не кохаєш мене...
Але ти не кохаєш мене...
Але ти...
І мені від цього зле!
Ти знов переносиш важку гнітючу поразку...
Ти знаєш, що я не піддамся жодного разу...
Я вдягаю холодну маску, не відповідаю на ласку –
І це дратує тебе, і це доводить до сказу!.
Я заманював тебе до пастки своїми словами...
Я розкидував сіті, яких ти не оминула...
А те, що вилось між нами, а те, що билось між нами,
Ще й досі живе, ще й досі про нас не забуло...
Воно паралізує, наче погляд кобри...
Воно то манить, то відштовхує, то зве...
Ти кохаєш мене – і тобі від цього добре!
Але я не кохаю тебе...
Але я не кохаю тебе...
Але я...
І тобі від цього зле!

Оно

Я так давно не виделся с тобой...
Всё валится из рук – я ничего не могу делать...
Ты манишь меня собой, чаруешь меня собой,
Но лучше было бы, наверное, меня просто убить...
Построила для меня замок своими руками...
Такой непрочный, потому что вместо камней – воздух...
А то, что вьётся между нами, а то, что бьётся между нами,
Бросает в пропасть, толкает на остриё, толкает на остриё...
Оно парализует, словно взгляд кобры...
Оно то манит, то отталкивает, то зовёт...
Я люблю тебя – и мне от этого хорошо!
Но ты не любишь меня...
Но ты не любишь меня...
Но ты...
И мне от этого плохо!
Ты снова переносишь тяжёлое гнетущее поражение...
Ты знаешь, что я не сдамся ни единого раза...
Я надеваю холодную маску, не отвечаю на ласку –
И это раздражает тебя, и это доводит до бешенства!.
Я заманивал тебя в ловушку своими словами...
Я раскидывал сети, которых ты не обошла...
А то, что вилось между нами, а то, что билось между нами,
Всё ещё живо, всё ещё о нас не забыло...
Оно парализует, словно взгляд кобры...
Оно то манит, то отталкивает, то зовёт...
Ты любишь меня – и тебе от этого хорошо!
Но я не люблю тебя...
Но я не люблю тебя...
Но я...
И тебе от этого плохо!