Скільки треба тобі (розширена) - Часть чего-то большего translation in German

Скільки треба тобі (розширена)

Скільки треба тобі
Частин моєї душі
Щоби була щаслива зі мною ти
Скільки потрібно літ
Щоб стати каменем
І щоб жити не в собі
А ззовні, скажи

Пробачити себе я так і не зміг
Клумок за спиною, і знов у похід
Чи я повернув не туди, якщо так то коли
Розкажи ти мені
У людях я не розбирався
І таким і залишився
З собою однак
Колись розберусь я надіюсь
Але не сьогодні, бо гаснуть вогні
Ти бачила мене щасливим так, як
Ніхто і ніколи не бачив
В очах твоїх роздивився я долю свою
Не тернисту хоч раз, а просту
А шум в голові моїй, зник він за мит
Боліло так довго, і ось не болить
Віддав би тобі свою душу сумну
Кохана, ти приймеш чи ні?

Скільки треба тобі
Частин моєї душі
Щоби була щаслива зі мною ти
Скільки потрібно літ
Щоб стати каменем
І щоб жити не в собі
А ззовні, скажи
Скільки треба тобі
Віддав майже усі
Віддав би навіть більше, але не встиг
Залишив лиш вогні
Десь глибоко в собі
Спалив себе до тла, але я вже звик

Ти спала ніч уходила
Ніч напевно найдовша у світі
А я все дивився на очі
Не знаючи, де я знаходжусь у миті
Не віривши, що мене можна любити насправді
Мене запитай, я не згоджусь
Що мені дозволено бути щасливим
Що не пісні, ми - мій magnum opus

Як на Татуіні, два сонця красивих
Що любить мене і дає мені жити
Що спить преді мною, й оте, що не в силах
Ніяк зупинити, що вб'є мене в мить
Те, що зійде ось-ось, менше ніж за хвилину
Мій рок неминучий, що їдко сміється
Я жив би в хвилині цій вічність напевно
У ній живу я досі, здається
І може
Тебе не розбуджу, літак твій злетить
І схожа
На ангела, ти залишишся зі мною
Ще на одну мить

Скільки треба тобі
Частин моєї душі
Щоби була щаслива зі мною ти
Скільки потрібно літ
Щоб стати каменем
І щоб жити не в собі
А ззовні, скажи
Скільки треба тобі
Віддав майже усі
Віддав би навіть більше, але не встиг
Залишив лиш вогні
Десь глибоко в собі
Спалив себе до тла, але я вже звик

Wie viel brauchst du (erweitert)

Wie viel brauchst du
Von meiner Seele
Damit du glücklich mit mir bist
Wie viele Jahre
Um zum Stein zu werden
Und nicht in mir zu leben
Sondern außerhalb, sag mir

Mir selbst zu vergeben, das konnte ich nie
Ein Knäuel hinter mir, und wieder marschiere ich
Bin ich falsch abgebogen, wenn ja, wann dann
Erzähl du es mir
Mit Menschen konnte ich nie umgehen
Und so bin ich geblieben
Doch mit mir selbst
Vielleicht komme ich irgendwann klar
Aber nicht heute, die Lichter erlöschen
Du hast mich glücklich gesehen, wie
Niemand sonst es je gesehen hat
In deinen Augen erkannte ich mein Schicksal
Nicht dornig, nur diesmal, einfach
Der Lärm in meinem Kopf, verschwand im Nu
Schmerzte so lange, und nun schmerzt es nicht
Ich würde dir meine traurige Seele geben
Geliebte, nimmst du sie an?

Wie viel brauchst du
Von meiner Seele
Damit du glücklich mit mir bist
Wie viele Jahre
Um zum Stein zu werden
Und nicht in mir zu leben
Sondern außerhalb, sag mir
Wie viel brauchst du
Ich gab fast alles
Hätte noch mehr gegeben, doch schaffte es nicht
Ließ nur die Feuer
Tief in mir zurück
Verbrannte mich zur Asche, doch bin es gewöhnt

Du schliefst, die Nacht verstrich
Die Nacht wohl längste der Welt
Und ich sah nur deine Augen
Unwissend, wo ich mich befand im Moment
Ungläubig, dass man mich wirklich lieben könnte
Frag mich, ich werd‘ nicht zustimmen
Dass ich glücklich sein darf
Dass nicht Lieder, wir - mein magnum opus

Wie auf Tatooine, zwei schöne Sonnen
Die mich lieben und mir Leben geben
Die vor mir schläft und die, die unfähig
Irgendwie zu stoppen, die mich töten wird
Die gleich aufgeht, in weniger als Minute
Mein unvermeidbares Schicksal, das höhnisch lacht
Ich lebte in diesem Moment wohl die Ewigkeit
In ihm lebe ich noch, so scheint es
Und vielleicht
Weck ich dich nicht, dein Flugzeug hebt ab
Und ähnlich
Einem Engel, bleibst du noch einen Moment
Bei mir hier

Wie viel brauchst du
Von meiner Seele
Damit du glücklich mit mir bist
Wie viele Jahre
Um zum Stein zu werden
Und nicht in mir zu leben
Sondern außerhalb, sag mir
Wie viel brauchst du
Ich gab fast alles
Hätte noch mehr gegeben, doch schaffte es nicht
Ließ nur die Feuer
Tief in mir zurück
Verbrannte mich zur Asche, doch bin es gewöhnt