Paroles et traduction FREEL - Спалах

Спалах

Смерть обіймає найкращих м′якими білими лапами
Мама, дивись, ти вві сні кров'ю із носа подушку заляпала
Мама у дзеркала тихо шепоче так: Синочка, синочка, рідний!
Тільки вона може шкірою чути те, що там іншим не видно

Небо вмить стало залізним, потім на нас раптом зверху упало
Нашо на нього ви лізли? Чи вам землі видавалося мало?
Вчора ти з крові і плоті — і вже сьогодні лиш номер
Мамо, тут холодно, що буде потім? Холод собачий, піднятий комір

Бога немає, мам! Як він мене забере?
Страху немає, це означає, що не існує і смерті
Все було б добре, та нам всім під ноги з дерев
Цієї осені падали зверху тільки порожні конверти

О, не журися за тіло, це лиш набір — шкіра та м′язи
Мапу щодня я малюю тобі, та тут немає дороговказів
Нас з пацанами багато — іскрами вгору вогняний гейзер
В небо сьогодні погляньте із татом, я поряд із Бетельгейзе

Я тихо жив, не користуючись попитом, був із емоцій і м'яса
В аеропорті будь-хто стане роботом, і вже забув я своє ім'я сам
Мої суглоби — шарніри, а замість крові мастило — і пофіг
Вами сьогодні в прямому ефірі тут повечеряє Сергій Прокоф′єв

Ми тут зажаті, напевно, у найміцніші на світі лещата
Мам, ще не темно, можна ми з хлопцями ще забіжим на Хрещатик?
Стукають разом із серцем підошви, діжка із квасом, каштани, пломбір
Мамо, мамусю, а можна я з пошти прямо в дитинство подзвоню тобі?

Сумно і пусто — так найчастіше, серце моє має бути хоробрим
Станеш мангустом, коли у тиші навколо тебе чатують лиш кобри
Із злетних смуг наших відносить в Валгаллу вогняним вихором
Плач Ярославни по всій країні —від Позняків і до Сихова

Ти пам′ятаєш, залізом просякло повітря, в день той напилась земля
Звідки калюжі ці, хто їх тут витре, сльози іржаві з'їдає імла
Я як щеня, що не люблять, на глибину залізло й не тоне
Ні, ми не роботи, ми живі люди, нас півкраїни залізобетонних

Я сподіваюсь, ти іще не спала
Я сподіваюсь, що не розбудив
Здається, це останній залп, останній спалах
Дзвоню, бо я люблю тебе, бо я іще живий

Я сподіваюсь, ти іще не спала
Я сподіваюсь, що не розбудив
Здається, це останній залп, останній спалах
Дзвоню, бо я люблю тебе, бо я іще живий

Вспышка

Смерть обнимает лучших мягкими белыми лапами
Мама, смотри, ты во сне кровью из носа подушку запачкала
Мама у зеркала тихо шепчет так: Сыночек, сыночек, родной!
Только она может кожей чувствовать то, что там другим не видно

Небо вмиг стало железным, потом на нас вдруг сверху упало
Зачем на него вы лезли? Или вам земли казалось мало?
Вчера ты из крови и плоти — и уже сегодня лишь номер
Мама, тут холодно, что будет потом? Холод собачий, поднятый воротник

Бога нет, мама! Как он меня заберёт?
Страха нет, это значит, что не существует и смерти
Всё было бы хорошо, но нам всем под ноги с деревьев
Этой осенью падали сверху только пустые конверты

О, не печалься о теле, это лишь набор — кожа да мышцы
Карту каждый день я рисую тебе, но тут нет указателей
Нас с пацанами много — искрами вверх огненный гейзер
В небо сегодня взгляните с папой, я рядом с Бетельгейзе

Я тихо жил, не пользуясь спросом, был из эмоций и мяса
В аэропорту любой станет роботом, и уже забыл я своё имя сам
Мои суставы — шарниры, а вместо крови смазка — и плевать
Вами сегодня в прямом эфире тут поужинает Сергей Прокофьев

Мы тут зажаты, наверное, в самые крепкие на свете тиски
Мам, ещё не темно, можно мы с ребятами ещё забежим на Крещатик?
Стучат вместе с сердцем подошвы, бочка с квасом, каштаны, пломбир
Мама, мамочка, а можно я с почты прямо в детство позвоню тебе?

Грустно и пусто — так чаще всего, сердце моё должно быть храбрым
Станешь мангустом, когда в тишине вокруг тебя подстерегают лишь кобры
Со взлётных полос наших уносит в Вальхаллу огненным вихрем
Плач Ярославны по всей стране — от Позняков и до Сыхова

Ты помнишь, железом пропитался воздух, в тот день напилась земля
Откуда эти лужи, кто их тут вытрет, слёзы ржавые съедает дымка
Я как щенок, которого не любят, на глубину залез и не тонет
Нет, мы не роботы, мы живые люди, нас полстраны железобетонных

Я надеюсь, ты ещё не спишь
Я надеюсь, что не разбудил
Кажется, это последний залп, последняя вспышка
Звоню, потому что люблю тебя, потому что я ещё жив

Я надеюсь, ты ещё не спишь
Я надеюсь, что не разбудил
Кажется, это последний залп, последняя вспышка
Звоню, потому что люблю тебя, потому что я ещё жив