Paroles et traduction alyona alyona - Муляжі

Муляжі

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать

А холодний вітер сивиною бавив зі скронь
Розревітись – означа ослабити бронь
Бачать діти, бачить Бог крізь дим і вогонь
Як відділити нам вороже все від свого?
Скільки втрат? Де мій брат? Де мій батько і син?
Чорний день, чорна ніч, з чорних вуст голоси
Чути крик, в горлі хрип, світ замовкне на мить
Пустота Пустота Не болить

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах
Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать

З пір'я гнізда порожні, та птахи не прилітають
У повітрі тривожно, та безпечні ще місця є
Сльози литиме кожен, хоча сонце ще сяє
Як це стримати можна, коли люди щезають?
Але чорні мов ніч очі, кажуть нещасні
Свою посмішку стри – сміх чомусь не на часі
Це суворе життя, страх за руку трима
Де дитинство, якого уже нема?

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах
Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать

Манекены

Как черствыми стали такими, скажи мне,
И почему есть люди, а есть просто манекены.
Но огонь все-таки сияет в детских грустных глазах,
Любви они нас учат, значит, должны прощать.

А холодный ветер сединой играл на висках,
Разрыдаться – значит, ослабить бронь.
Видят дети, видит Бог сквозь дым и огонь,
Как отделить нам вражеское от своего?
Сколько потерь? Где мой брат? Где отец мой и сын?
Черный день, черная ночь, из черных уст голоса.
Слышен крик, в горле хрип, мир замрет на миг.
Пустота. Пустота. Не болит.

Как черствыми стали такими, скажи мне,
И почему есть люди, а есть просто манекены.
Но огонь все-таки сияет в детских грустных глазах,
Любви они нас учат, значит, должны прощать.

Как черствыми стали такими, скажи мне,
И почему есть люди, а есть просто манекены.
Но огонь все-таки сияет в детских грустных глазах,
Любви они нас учат, научи меня прощать.

Из перьев гнезда пусты, но птицы не прилетают.
В воздухе тревожно, но безопасные места еще есть.
Слезы прольет каждый, хоть солнце еще сияет.
Как это остановить, когда люди исчезают?
Но черные, как ночь, глаза говорят несчастные:
"Свою улыбку сотри - смех почему-то не ко времени.
Это суровая жизнь, страх за руку держит.
Где детство, которого уже нет?"

Как черствыми стали такими, скажи мне,
И почему есть люди, а есть просто манекены.
Но огонь все-таки сияет в детских грустных глазах,
Любви они нас учат, значит, должны прощать.

Как черствыми стали такими, скажи мне,
И почему есть люди, а есть просто манекены.
Но огонь все-таки сияет в детских грустных глазах,
Любви они нас учат, научи меня прощать.