Судини - Хонест , keeroo traduction en allemand

Судини

Якщо хтось очікує зізнання
Його не буде, ніколи
Єдине, в чому я можу зізнатись —
Це в тому, що кожен бракований
Може зі сторони не помітно
Але всередині я відчуваю все
Ніби дощ глибоко замкнений
Гримить, вилитись намагається
Не треба роздавати поради
Тебе привели куди вони?
Нехай навіть із синцями
Та кожен сам повинен знайти
Своє призначення і шлях
А ще, кашу їсти як
В цілому розуміння —
Місток хиткий через страх
Думки не контрольовані
Між мною і світом пуповина
Секунд кров невидима
Протікає через наші судини
Перші і останні години
Напевне, найважчі були і попереду
Спустошені від крові судини
Не побачать іншого берега
38 років птахів співу
І я вичавлений, розбитий
Хтось пропсиав цю директиву
А я виконую. Нема чим крити
Мовчазне — "До непобачення."
Не дасть вибору нікому
Більше це не матиме значення
Коли все повернеться додому

Я засинаю, не дай мені
Зникнути в темній глибині
Цифри течуть і те, що було єдине
Лишає спраглі судини
Я засинаю, не дай мені
Зникнути в темній глибині
Цифри течуть і те, що було єдине
Лишає спраглі судини

Я відволікся моя вісь змістиласся
Перестав бути щирим перестав не дивлюся
Чорна тінь падає на місто петлею-намистом
Навмисно тут вбивство до смерті скорочує відстань
Лезом по горлу забрали свою нагороду
У гору йдуть справи і дим із котельні гукає примари
Хтось учить уроки не спиться чатують уроди
Під вікнами темно похилий ліхтар соромиться тіні даремно
Розлита горілка розбещена дівка
З бруківки останні краплини злизує
Так солодко й гірко
Нарешті до купи збігаються краплі
Це дощ наточує шаблі наповнює кубки
Смачна лихоманка вічна загадка
Кого ти врятуєш матір чи батька?
Прокляття по місту гуляє із свистом
Впускає холеру вона ненажера
З кишені виймає все до копійки
Без бійки

Я засинаю, не дай мені
Зникнути в темній глибині
Цифри течуть і те, що було єдине
Лишає спраглі судини
Я засинаю, не дай мені
Зникнути в темній глибині
Цифри течуть і те, що було єдине
Лишає спраглі судини

Gefäße

Wenn jemand ein Geständnis erwartet,
wird es keines geben, niemals.
Das Einzige, was ich gestehen kann, ist,
dass jeder fehlerhaft ist.
Von außen mag es nicht sichtbar sein,
aber innerlich fühle ich alles.
Als ob tief eingeschlossener Regen
donnert und versucht, sich zu ergießen.
Gib keine Ratschläge,
wohin haben sie dich geführt?
Auch wenn mit blauen Flecken,
muss jeder selbst finden
seine Bestimmung und seinen Weg.
Und auch, wie man Brei isst.
Im Allgemeinen ist das Verständnis
eine wackelige Brücke über die Angst.
Unkontrollierbare Gedanken,
zwischen mir und der Welt eine Nabelschnur.
Sekunden unsichtbaren Blutes
fließen durch unsere Gefäße.
Die ersten und letzten Stunden
waren und werden wohl die schwersten sein.
Ausgeblutete Gefäße
werden das andere Ufer nicht sehen.
38 Jahre Vogelgesang,
und ich bin ausgepresst, zerbrochen.
Jemand hat diese Direktive geschrieben,
und ich führe sie aus. Es gibt nichts zu kritisieren.
Stummes "Auf Nimmerwiedersehen."
Wird niemandem eine Wahl lassen.
Das wird keine Bedeutung mehr haben,
wenn alles nach Hause zurückkehrt.

Ich schlafe ein, lass mich nicht
in der dunklen Tiefe verschwinden.
Zahlen fließen, und das, was einzig war,
hinterlässt durstige Gefäße.
Ich schlafe ein, lass mich nicht
in der dunklen Tiefe verschwinden.
Zahlen fließen, und das, was einzig war,
hinterlässt durstige Gefäße.

Ich war abgelenkt, meine Achse hat sich verschoben.
Hörte auf, ehrlich zu sein, hörte auf, schaue nicht mehr hin.
Ein schwarzer Schatten fällt auf die Stadt wie eine Schlinge, eine Halskette.
Absichtlich ein Mord hier, verkürzt die Distanz zum Tod.
Mit der Klinge an der Kehle nahmen sie ihre Belohnung.
Die Geschäfte gehen gut, und der Rauch aus dem Heizraum ruft Geister.
Jemand lernt Lektionen, Schlaflosigkeit, Monster lauern.
Unter den Fenstern ist es dunkel, eine schiefe Laterne schämt sich vergeblich für den Schatten.
Verschütteter Wodka, ein liederliches Mädchen
leckt die letzten Tropfen vom Pflaster.
So süß und bitter.
Endlich laufen die Tropfen zusammen.
Es ist der Regen, der die Säbel schärft, die Becher füllt.
Köstliches Fieber, ewiges Rätsel:
Wen wirst du retten, Mutter oder Vater?
Der Fluch wandert pfeifend durch die Stadt,
lässt die Cholera herein, sie ist unersättlich,
nimmt alles aus der Tasche bis auf den letzten Cent.
Ohne Kampf.

Ich schlafe ein, lass mich nicht
in der dunklen Tiefe verschwinden.
Zahlen fließen, und das, was einzig war,
hinterlässt durstige Gefäße.
Ich schlafe ein, lass mich nicht
in der dunklen Tiefe verschwinden.
Zahlen fließen, und das, was einzig war,
hinterlässt durstige Gefäße.