Paroles et traduction Tartak feat. Катя Chilly - Понад хмарами...

Понад хмарами...

Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти міста. Що поєднало мене з тобою,
міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище...
Десь там – у безлюдних провулках, де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку, шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє...
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю.
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини.
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати...
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш...
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?...
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?...
А час іде... І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше...
Можливо, значно важче...
Ти потерпи... Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю...
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.

Above the Clouds...

Above the clouds, stars in pairs scatter, scatter.
Above the dews, willows with branches sway, sway.
The moon shines – light spills like diamonds, diamonds.
The wind blows, boys grieve for girls, for girls.
You know how I miss you.
I can't find my place –
I run out of the house, wander the city streets all night.
Lonely, like me, lonely, like your city. What brought me together with you,
the city that separated you from me.
I would like to ask – why?
But instead of an answer, only the wind whistles...
Somewhere there – in deserted alleys where only stray dogs roam,
Seeking shelter, seeking food.
Nothing has smoldered in their eyes for a long time,
They have no hope, they are left with colorless hopelessness.
Nothing warms them anymore...
However, I know – I'm not looking for anything on these empty streets.
I'm just running away from myself.
In my imagination, I go to you again,
Because I want to unite two torn parts.
Of one whole –
Tender and strong, black and white.
Maybe I'm funny,
Maybe I'm too romantic,
Equally familiar and equally unusual.
It's simple – a fire burns in my soul!
But I want to be silent...
Now you have something to say, Katya!
Above the clouds, stars in pairs scatter, scatter.
Above the dews, willows with branches sway, sway.
The moon shines – light spills like diamonds, diamonds.
The wind blows, boys grieve for girls, for girls.
And soon the sun will rise – I will rejoice in it!
Because every new day gives me new hope
That you will come, arrive, fly...
But for now I can't understand – where?...
Where can I put myself until then,
When will I feel a sweet touch on my lips?
When will I drown in the radiance of the dark brown abyss?
When will it be? Tomorrow? Or maybe today?
When you take me in your arms –
All of me, without a trace, without a remainder?
When will you let me dive into the black waves,
Pour my warmth into your body?...
And time goes by... And how many more steps do I have to take,
So that the night passes, loneliness disappears
And I finally reached you?
I guess it's not any better for you there without me!
Maybe a little easier...
Maybe much harder...
Be patient... I'll be patient –
Not long to wait!
But I'm silent again...
Now you, Katya, have something to say!
Above the clouds, stars in pairs scatter, scatter.
Above the dews, willows with branches sway, sway.
The moon shines – light spills like diamonds, diamonds.
The wind blows, boys grieve for girls, for girls.