Текст и перевод песни Enej - Ballada O Pewnej Podróży

Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає,—
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Сонце гріє, вітер віє
Червону калину
Згадай лихо, та й байдуже...
Минулось... пропало...
Згадай добре,— серце в'яне:
Чому не осталось?
Отож гляну та згадаю:
Було, як смеркає,
Защебече на калині —
Ніхто не минає.
Де ватагу пройдисвіта
Водив за собою,—
Все осталось, все сумує,
Як руїни Трої.
Все сумує,— тільки слава
Сонцем засіяла.
Не вмре кобзар, бо навіки
Його привітала.

Солнце греет, ветер веет
С поля на долину,
Над водой гнет с ивой
Красную калину;
На Калине одинокое
Гнездышко качает,—
А где же делся соловей?
Не спрашивай, не знает.
Солнце греет, ветер веет
Красную калину
Вспомни лихо, да и безразлично...
Прошло... пропало...
Вспомни доброе, - сердце увядает:
Почему не осталось?
Так гляну и вспомню:
Было, как воняет,
Защебечет на Калине —
Никто не проходит.
Где ватагу проходимца
Водил за собой,—
Все осталось, все грустит,
Как развалины Трои.
Все тоскует, - только слава
Солнцем засияла.
Не вмре кобзар, бо навіки
Его поздравила.