Текст и перевод песни Kozak System - Ми Боги

Ми Боги

Дощ над озером означає для риб
Лиш дорогу до неба, сусіднього з раєм,
Але зграї сріблясті пірнають углиб
І вмирають беззвучно, а ми не вмираєм.
Ми ховаєм в кишені тютюн про запас,
Номери телефонів, ключі, амулети
Від зрад, але зради весь час
Переслідують нас, пролітають комети,
У вологій траві прослизають вужі,
Саламандри мандрують, повзуть черепахи.
Нам ніколи, мабуть, не дійти до межі,
За котрою немає ні смутку, ні часу,
Бо під дахом чужим ми марнуємо ніч
Віч-на-віч із собою, безжальні, мов діти,
І крізь сльози не бачимо власних облич,
І крізь сміх не уміємо просто радіти...
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Наші вікна виходять на площі й мости,
На перони вокзалів, на вежі і брами.
Вечорами складаємо довгі листи А під ранок лиш попіл летить за вітрами.
Нам апостолів не назбирати й восьми,
Але й ті розбіжаться, ми завжди в дорозі –
На гучних перехрестях стрічаємось ми,
А прощаємось похапцем десь там на розі.
Нас ніхто не впізнає, хоч знають усі,
Отже, завжди втікати – це просто потреба,
Або звичка, принаймні ще й досі осі
Обертання не знайдено нашому небу.
Ми любити себе дозволяєм, але
Нам любити навзаєм не вільно нікого
I життя наше вічне нікчемне мале, І безглузде в відсутності справжнього Бога.
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Нам би крихту надії, повітря, води б,
Адже нас небагато, а скільки – не знаю.
Дощ над озером, що означає для риб? -
Для нас він нічого не означає.
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...
Ми, ми - Боги... Ми - Боги...

We Are the Gods

The rain over the lake means for the fish
Only a path to heaven, neighboring paradise,
But the silvery shoals dive deep
And die silently, and we do not die.
We hide in our pockets tobacco in reserve,
Telephone numbers, keys, amulets
From betrayal, but betrayal all the time
Follows us, comets fly by,
Snakes slip in the wet grass,
Salamanders wander, turtles crawl.
We will probably never reach the edge,
Beyond which there is neither sorrow nor time,
For under a strange roof we waste the night
Face to face with ourselves, relentless, like children,
And through tears we do not see our own faces,
And through laughter we cannot simply rejoice...
We, we are the Gods... We are the Gods...
We, we are the Gods... We are the Gods...
Our windows overlook the squares and bridges,
The station platforms, the towers and gates.
In the evenings we compose long letters And by morning only ashes fly away with the winds.
We cannot gather even eight apostles,
But even they will disperse, we are always on the road –
At the noisy crossroads we meet,
And we say goodbye in a hurry somewhere at the corner.
No one recognizes us, although everyone knows,
So, to always run away is simply a need,
Or a habit, at least until now the axis
Of rotation has not been found for our sky.
We allow ourselves to love ourselves, but
We are not free to love each other
And our eternal life is worthless and small, And meaningless in the absence of a real God.
We, we are the Gods... We are the Gods...
We, we are the Gods... We are the Gods...
We would like a crumb of hope, air, and water,
After all, there are not many of us, but how many – I do not know.
The rain over the lake, what does it mean for the fish? -
For us it means nothing.
We, we are the Gods... We are the Gods...
We, we are the Gods... We are the Gods...
We, we are the Gods... We are the Gods...
We, we are the Gods... We are the Gods...