Текст и перевод песни Pianoбой - Вітчизна

Вітчизна

Тобі знайоме почуття спустошення,
Коли ідуть бої без оголошення,
Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,
Та у душі тепло замінюють морозами.
І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,
Прийшов до тями, опинившись на платформі,
Пульсує в грудях серце посеред самотності,
І вже ось-ось почнеться відлік незворотності.
І ніби до повітря доступ перекрили,
Та через мить ти підірвешся на ворожій міні,
І ніби місто охопила революція:
Скрізь падає каміння, палають вулиці...
А на майданчиках дитячих гуляє вітер,
Порожня гойдалка там, де вчора були діти,
І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,
Луна довічний сум твоєї втрати...
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає!.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає!.
Тобі знайоме прощавання нескінченне,
Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах,
Квиток в один кінець і ти стоїш на станції
І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції...
У голові прокручуєш з життя світлини,
Щоб все запам′ятати до останньої краплини.
І вже нема часу триматись за руки,
І наче мить проносяться години...
А далі потяг їде на шаленій швидкості,
Від рідної землі твоєї долає відстані
Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,
І крик птахів розлітається по автострадах
Туди, де ми навік пов'язані з тобою,
Туди, де час ніколи нам не дасть спокою,
У цих миттєвостях та їх дрібних частинках
Ми разом до останньої життєвої сторінки...
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду
Я тебе не забуваю...
Я тебе не забуваю, бо ріднішої нема

Родина

Тебе знакомо чувство опустошения,
Когда идут бои без объявления,
Когда Родину делят, не спросив разрешения,
И в душе тепло заменяют морозами.
И словно ты спортсмен, который год не в форме,
Пришел в себя, очутившись на платформе,
Пульсирует в груди сердце посреди одиночества,
И вот-вот начнется отсчет необратимости.
И словно к воздуху доступ перекрыли,
И через миг ты подорвешься на вражеской мине,
И словно город охватила революция:
Везде падают камни, горят улицы...
А на детских площадках гуляет ветер,
Пустые качели там, где вчера были дети,
И в тишине нечеловеческой, словно скрипящие решетки,
Звучит вечная печаль твоей утраты...
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, ведь роднее нет тебя!.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, ведь роднее нет тебя!.
Тебе знакомо прощание бесконечное,
Когда лишь боль и отчаяние бегут по твоим венам,
Билет в один конец и ты стоишь на станции
И едва держишься, чтобы не сойти с дистанции...
В голове прокручиваешь из жизни снимки,
Чтобы все запомнить до последней капли.
И уже нет времени держаться за руки,
И словно миг проносятся часы...
А дальше поезд едет на бешеной скорости,
От родной земли твоей преодолевает расстояния
Туда, где с гор срываются реки водопадами,
И крик птиц разлетается по автострадам
Туда, где мы навеки связаны с тобой,
Туда, где время никогда нам не даст покоя,
В этих мгновениях и их мелких частицах
Мы вместе до последней жизненной страницы...
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, ведь роднее нет тебя.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, ведь роднее нет тебя.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду
Я тебя не забываю...
Я тебя не забываю, ведь роднее нет.