Текст и перевод песни Rufus Wainwright - Albatross

Albatross

The lady comes to the gate dressed in lavender and leather
Looking north to the sea, she finds the weather fine
She hears the steeple bells ringing through the orchard
All the way from town
She watches seagulls fly, silver on the ocean
Stitching through the waves, the edges of the sky

Many people wander up the hills from all around you
Making up your memories and thinking they have found you
They cover you with veils of wonder as if you were a bride
Young men holding violets are curious to know if you have cried
And tell you why and ask you why any way you answer

Lace around the collars of the blouses of the ladies
Flowers from a Spanish friend of the families
The embroidery of your life holds you in and keeps you out, but you survive
Imprisoned in your bones behind the isinglass windows of your eyes

And in the night the iron wheels rolling through the rain
Down the hills through the long grass to the sea
And in the dark the hard bells ringing with pain
Come away alone

Even now by the gate with your long hair blowing
And the colors of the day that lie along your arms
You must barter your life to make sure you are living
And the crowd that has come, you give them the colors
And the bells and the wind and the dream

Will there never be a prince who rides along the sea and the mountains
Scattering the sand and foam into amethyst fountains
Riding up the hills from the beach in the long summer grass
Holding the sun in his hands and shattering the isinglass?

Day and night and day again the people come and go away forever
While the shining summer sea dances in the glass of your mirror
While you search the waves for love and your visions for a sign
The knot of tears around your throat is crystallizing into your design

And in the night the iron wheels rolling through the rain
Down the hills through the long grass to the sea
And in the dark the hard bells ringing with pain
Come away alone
Come away alone with me

Альбатрос

Леді приходить до воріт, одягнена в лаванду і шкіру,
Дивлячись на північ, на море, вона знаходить погоду прекрасною.
Вона чує дзвін церковних дзвонів, що дзвенять через фруктовий сад
Аж з міста.
Вона спостерігає, як літають чайки, срібні на океані,
Прошиваючи хвилі, краї неба.

Багато людей блукають по пагорбах з усіх боків,
Складаючи твої спогади і думаючи, що вони тебе знайшли.
Вони покривають тебе покривалами дива, ніби ти наречена,
Юнаки з фіалками в руках цікавляться, чи плакала ти,
І кажуть тобі чому, і питають тебе чому, як би ти не відповідала.

Мереживо навколо комірців блузок дам,
Квіти від іспанського друга сім'ї.
Вишивка твого життя тримає тебе всередині і не випускає назовні, але ти виживаєш,
Ув'язнена у своїх кістках за слюдяними вікнами своїх очей.

А вночі залізні колеса котяться під дощем
Вниз з пагорбів, крізь високу траву, до моря,
А в темряві дзвонять важкі дзвони з болем.
Йди геть одна.

Навіть зараз, біля воріт, з твоїм довгим волоссям, що розвівається,
І фарбами дня, що лежать на твоїх руках,
Ти повинна розплачуватися своїм життям, щоб переконатися, що ти живеш,
І натовпу, що прийшов, ти даруєш кольори,
І дзвони, і вітер, і сон.

Невже ніколи не буде принца, який проїде по морю і горам,
Розкидаючи пісок і піну в аметистові фонтани,
Піднімаючись на пагорби з пляжу, в довгій літній траві,
Тримаючи сонце в своїх руках і розбиваючи слюду?

День і ніч, і знову день, люди приходять і йдуть назавжди,
Поки блискуче літнє море танцює в склі твого дзеркала,
Поки ти шукаєш в хвилях любові, а в своїх видіннях - знаку,
Вузол сліз навколо твого горла кристалізується в твоєму образі.

А вночі залізні колеса котяться під дощем
Вниз з пагорбів, крізь високу траву, до моря,
А в темряві дзвонять важкі дзвони з болем.
Йди геть одна.
Йди геть одна зі мною.