Текст и перевод песни Swift - 100 кілобайт

100 кілобайт

Відпочинь,
Нарешті тиша навколо,
І нікому невідомо,
Де ми.
В далечинь
Збирається чергова варта,
І поки їм вистачить фарту,
Ти поспи.

Ранкова трава обіймає гарячі руки.
Змиває з обличчя бруд росою холодною.
Ми більше не вміємо чути нормальні звуки.
Ми стали умовними.
Обмежено втрати, і кожна нова не фатальна-
У медіа просторі - 100 кілобайт новинами.
На кожну годину чекаємо як на останню.
Й живемо хвилинами.

Серед мрій
Багато завжди нездійснених,
Так має бути напевно,
Тільки мрій.
І повір
Війна не буває вічною,
І їй нам не стати звичкою,
Тільки вір.

Ранкова трава обіймає гарячі руки.
Змиває з обличчя бруд росою холодною.
Ми більше не вміємо чути нормальні звуки.
Ми стали умовними.
Обмежено втрати, і кожна нова не фатальна-
У медіа просторі - 100 кілобайт новинами.
На кожну годину чекаємо як на останню.
Й живемо хвилинами.

100 kilo-octets

Repose-toi,
Enfin le calme autour de nous,
Et personne ne sait,
Où nous sommes.
Au loin
Une nouvelle garde se rassemble,
Et tant qu'ils auront assez de force,
Tu dormiras.

L'herbe du matin embrasse tes mains chaudes.
Elle lave la saleté de ton visage avec sa rosée froide.
Nous ne savons plus entendre les sons normaux.
Nous sommes devenus conditionnés.
Les pertes sont limitées, et chaque nouvelle n'est pas fatale-
Dans l'espace médiatique - 100 kilo-octets de nouvelles.
Nous attendons chaque heure comme si c'était la dernière.
Et nous vivons minute par minute.

Parmi les rêves
Beaucoup sont toujours irréalisés,
C'est probablement comme ça que ça doit être,
Rêve seulement.
Et crois-moi
La guerre n'est pas éternelle,
Et nous ne deviendrons pas habitués à elle,
Crois-moi juste.

L'herbe du matin embrasse tes mains chaudes.
Elle lave la saleté de ton visage avec sa rosée froide.
Nous ne savons plus entendre les sons normaux.
Nous sommes devenus conditionnés.
Les pertes sont limitées, et chaque nouvelle n'est pas fatale-
Dans l'espace médiatique - 100 kilo-octets de nouvelles.
Nous attendons chaque heure comme si c'était la dernière.
Et nous vivons minute par minute.