Текст и перевод песни Тартак - Не кажучи нікому - Cocoon & FDR Mix

Не кажучи нікому - Cocoon & FDR Mix

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі...
То що ж робити – сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу – з новими ворогами?
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться – "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще б хоч раз побачити його живого...
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я – то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна – це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія – на повстанців...
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть – житиме ідея...
А наші душі тут – в рідних просторах –
Волинських лісах, Карпатських горах...
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Не говоря никому - Cocoon & FDR Mix

Когда война врывается в двери,
Не защитят слова и печати на бумаге.
Нужно идти, нужно брать оружие
И право на жизнь отстоять в горниле боя...
Одна беда ушла на запад, другая пришла с востока.
И снова слезы, снова страх, снова страдания для народа.
Снова за спинами освободителей
Пришли новые каратели и мучители...
Так что же делать – сидеть сложа руки,
Спокойно смотреть на убийства и муки?
Или, взяв благословение у родной мамы,
Начать борьбу – с новыми врагами?
Поплачь по мне, мама, когда я погибну.
За свою землю, за Украину
Поплачь по мне, сестра, не говоря никому,
Что я уже никогда не вернусь домой.
Течет слеза, прогорчая морщины.
И мама молится – "Пусть поживет еще немного"
Уже так давно не видит сына своего
И еще бы хоть раз увидеть его живым...
Ты знаешь, мама, я еще держусь!
Караюсь, мучаюсь, но не каюсь!
Если не я – то кто? Лишний вопрос...
Для нас это не простая война – это освободительная борьба.
Людей гонят на восток, словно скот,
Унижают, чтобы уничтожить человеческий облик...
И защититься у этих людей нет никаких шансов,
У них одна надежда – на повстанцев...
Поплачь по мне, мама, когда я погибну.
За свою землю, за Украину
Поплачь по мне, сестра, не говоря никому,
Что я уже никогда не вернусь домой.
Пройдут годы, земля заживит раны,
Останутся в живых немногие ветераны...
А сколько тех, кто не пришел домой,
Лежат в своей земле в могилах неизвестных...
Понемногу наши силы тают, и все мы знаем,
Что в этой войне с чужими пока проигрываем...
Пусть победы наши сравнительно малы,
Но главное, что наш народ остался на своей земле.
Никто не знает, кто я, никто не знает, где я...
Тела погибнут – будет жить идея...
А наши души здесь – в родных просторах –
Волынских лесах, Карпатских горах...
Поплачь по мне, мама, когда я погибну.
За свою землю, за Украину
Поплачь по мне, сестра, не говоря никому,
Что я уже никогда не вернусь домой.