Текст и перевод песни Виктор Павлик - Недописана книга - Live

Собі забрала ключі.
І хоч кричи не кричи.
Не відкриває тепер - двері.
Моя чарівна мала.
Моя єдина мета.
Зробити так щоб було.
Тобі добре.

Знову тікаю у сни.
Де обіймаю тебе.
Наче розірветься серце ось ось.
І залишається знов.
Просто забути і все.
Так легко сказати але.
Так ми не схожі.

Ти недописана, книга моя.
Ти моє небо, повне дощу.
Ти моє макове поле.
П'яниш і вбиваєш.
Ти берегиня всіх моїх сліз.
І як тільки можна кохати таку.
Ні я не знаю, не знаю, не знаю, не знаю.

Так цілувала до сліз.
Прошила сяйвом наскрізь.
Тремтіли губи й слова.
Така відверта.
I роки фото в альбом.
Весна біжить у вікно.
А ти не зі мною дивлюсь.
Така не прикрита.

Знову тікаю у сни.
Де обіймаю тебе.
Наче розірветься серце ось ось.
І залишається знов.
Просто забути і все.
Так легко сказати але.
Так ми не схожі.

Себе забрала ключи.
И хоть кричи не кричи.
Не открывает теперь-дверь.
Моя чарівна мала.
Моя единственная цель.
Сделать так чтобы было.
Тебе хорошо.

Снова убегаю в сны.
Где обнимаю тебя.
Как будто разорвется сердце вот вот.
И остается вновь.
Просто забыть и все.
Так легко сказать но.
Да мы не похожи.

Ти недописана книга моя.
Ты мое небо, полное дождя.
Ты мое маковое поле.
Пьянишь и убиваешь.
Ты хранительница всех моих слез.
И как только можно любить такую.
Ни я не знаю, не знаю, не знаю, не знаю.

Так целовала до слез.
Прошила насквозь сиянием.
Дрожали губы и слова.
Такая откровенная.
I годы фото в альбом.
Весна бежит в окно.
А ты не со мной смотрю.
Такая не прикрыта.

Снова убегаю в сны.
Где обнимаю тебя.
Как будто разорвется сердце вот вот.
И остается вновь.
Просто забыть и все.
Так легко сказать но.
Да мы не похожи.