Poppyflowers Are Blossoming, Part II /Kampf Version 2008/ - Крода перевод на немецкий

Poppyflowers Are Blossoming, Part II /Kampf Version 2008/

І степ востаннє над рікою
Ординець міряв головою...
Все ближче коні, лиця злі,
Схрестились, скрегнули шаблі,
Переплелися іскри з кров'ю,
І знову криком Придніпров'я
Прошив у жасі людолов.
Та біснувалась криця знов,
Шипіла кров, шипіла піна.
Козак вимощував долину
Чужинським трупом, як умів,
Як вчився в Січі і в братів
На славнім Доні у поході.
Ординців б'є козак вже в броді.
Бере ординців переляк:
– То це шайтан!
Це не козак!
Козак всміхнувся в довгі вуса:
– З шайтанами не вперше б'юся.
Узнали, що таке козак,
Якого люди кличуть: Мак. –
І знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою,
І квасить нелюдів ріка, –
Не ломить сила козака.

Та от надходить чорна зрада:
Дрантя, попихач скрався ззаду,
Він чином – кат, душею – гад.
Увесь продався за дукат.
Тихцем підвів іуда зброю,
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак.
– Пропав козак! Загинув Мак! –
Ординці кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
– Ні, не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти! –
Кати підводять вгору зброю:
– Твій цвіт, життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак –
Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле,
І, наче зерно, проросло,
А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхній слід – страшний укіс
Травою мертвою поріс.
А мак цвіте віки в роздоллі –
В косі дівочій і у полі.
А мак цвіте!

Mohnblumen blühen, Teil II /Kampf Version 2008/

Und die Steppe maß über dem Fluss zum letzten Mal
Ein Hordenkrieger mit seinem Kopf...
Die Pferde kommen näher, die Gesichter grimmig,
Die Säbel kreuzten sich, klirrten,
Funken und Blut vermischten sich,
Und wieder durchdrang ein Schrei aus dem Dnjepr-Gebiet
Den Menschenfänger in Schrecken.
Doch der Stahl tobte erneut,
Blut zischte, Schaum zischte.
Der Kosak pflasterte das Tal
Mit fremden Leichen, so gut er konnte,
Wie er es in der Sitsch und bei seinen Brüdern gelernt hatte,
Am ruhmreichen Don während des Feldzugs.
Der Kosak schlägt die Hordenleute schon in der Furt.
Die Hordenleute packt die Angst:
– Das ist ein Satan!
Das ist kein Kosak!
Der Kosak lächelte in seinen langen Schnurrbart:
– Mit Satanen kämpfe ich nicht zum ersten Mal.
Ihr habt erfahren, was ein Kosak ist,
Den die Leute Mak nennen. –
Und wieder erklingt die Waffe im Zweikampf
Über dem aufgewühlten Wasser,
Und der Fluss macht die Unmenschen sauer, –
Die Kraft des Kosaken bricht nicht.

Doch dann naht schwarzer Verrat:
Ein Lump, ein Handlanger schlich sich von hinten heran,
Sein Rang ist Henker, seine Seele – ein Scheusal.
Er verkaufte sich ganz für einen Dukaten.
Heimlich hob der Judas die Waffe,
Ein Schuss ertönte über dem Fluss,
Und der Kosak neigte sich auf sein Pferd.
– Der Kosak ist verloren! Mak ist gefallen! –
Die Hordenleute stürzten sich auf ihn.
Der Kosak blickte sie streng an:
– Nein, ich bin nicht gefallen, ihr Henker,
Ich werde unter den Menschen blühen! –
Die Henker heben ihre Waffen:
– Deine Blüte, dein Leben liegt schon hinter dir,
Kosak, wir machen es so:
Mit Säbeln zerschlagen wir dich zu Mohn –
Die Hordenleute zerstückelten den Krieger,
Der weiße Körper fiel zu Boden,
Und, wie ein Samenkorn, spross er,
Und im Sommer erblühte er als Mohn...

Längst sind die Hordenleute und der Judas
In meinem Land von den Menschen vergessen,
Denn ihre Spur – ein schrecklicher Abhang –
Ist mit totem Gras überwuchert.
Aber der Mohn blüht seit Jahrhunderten in der Weite –
Im Zopf eines Mädchens und auf dem Feld, meine Liebste.
Der Mohn blüht!