У райському саду (Яворина) - Степан Гіга перевод на немецкий

У райському саду (Яворина)

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і я, назліталася ціла сім′я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.

У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Im Paradiesgarten (Jaworyna)

Ich habe auf der Welt gelebt, wie das Aufleuchten eines Sterns im Morgengrauen,
Wie ein Tautropfen, wie der Ruf eines Kranichs - nur ein Augenblick.
Ich glaubte nie daran, dass auch für mich der letzte Tag kommen würde,
Und im Opferfeuer mein Herz zu Asche verbrennt.

Ich habe doch so großzügig geliebt, ich glaubte so sehr an Sterne und Augen,
Und mit meiner Seele habe ich euch, so gut ich konnte, teilhaben lassen.
Aber offenbar hat der Herr mir ein besseres Leben prophezeit,
Und mich zu sich genommen, damit ich im Paradiesgarten singe.

Auf meinem Grab pflanzt einen jungen Bergahorn,
Und weint nicht um mich, um mich werden meine Angehörigen weinen.
Ich liebte euch alle, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Auf meinem Grab pflanzt einen jungen Bergahorn,
Und weint nicht um mich, um mich werden meine Angehörigen weinen.
Ich liebte euch alle, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Möge die Seele in jenes wunderbare Jenseits übersiedeln,
Wo sich eine ganze Schar solcher wie ich versammelt hat.
Doch wozu brauche ich jene prächtigen und ewigen Seligkeiten,
Wenn meine Tochter, mein Waisenkind, mir nicht zulächelt.

In fernen Welten werde ich plötzlich alles verlassen,
Denn es wird mir als Träne und Thymian in die Seele dringen,
Und nach Hause, sei es als Wind, sei es als Sonnenstrahl, werde ich fliegen,
Und leicht über dein Antlitz, oh Ukraine, wehen.

Auf meinem Grab pflanzt einen jungen Bergahorn,
Und weint nicht um mich, um mich werden meine Angehörigen weinen.
Ich liebte euch alle, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Auf meinem Grab pflanzt einen jungen Bergahorn,
Und weint nicht um mich, um mich werden meine Angehörigen weinen.
Ich liebte euch alle, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Auf meinem Grab pflanzt einen jungen Bergahorn,
Und weint nicht um mich, um mich werden meine Angehörigen weinen.
Ich liebte euch alle, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.