У райськім саду ("Яворина" пам'яті Народного артиста України Н.Яремчука) - Степан Гіга перевод на немецкий

У райськім саду ("Яворина" пам'яті Народного артиста України Н.Яремчука)

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я ж так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька - сиротинка моя.

У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Im Paradiesgarten ("Ahorn" zum Gedenken an den Volkskünstler der Ukraine N. Jaremtschuk)

Ich habe auf dieser Welt gelebt wie ein Lichtstrahl im Morgengrauen,
Wie ein Tautropfen, wie der Schrei eines Kranichs – nur einen Augenblick.
Ich wollte nicht glauben, dass auch mein letzter Tag kommen würde,
Und dass mein Herz im Opferfeuer zu Asche verbrennt.

Ich liebte so reich, ich glaubte so fest an die Sterne und deine Augen,
Und mit meiner Seele habe ich euch, wie ich konnte, gesegnet.
Doch wohl hat der Herr mir ein besseres Leben vorhergesagt,
Und mich zu sich genommen, damit ich im Paradiesgarten singe.

Pflanzt einen jungen Ahorn auf mein Grab,
Und weint nicht um mich, um mich wird die Familie weinen.
Ich habe euch alle geliebt, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Pflanzt einen jungen Ahorn auf mein Grab,
Und weint nicht um mich, um mich wird die Familie weinen.
Ich habe euch alle geliebt, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Möge meine Seele in dieses wundersame jenseitige Paradies ziehen,
Wohin so viele wie ich, eine ganze Familie, geflogen sind.
Doch wozu brauche ich diese ewigen, üppigen Wonnen,
Wenn mir meine Tochter – mein Waisenkind – nicht zulächelt.

In fernen Welten werde ich alles plötzlich verlassen,
Denn es dringt in meine Seele als Träne und Thymian,
Und werde heimkehren, sei es als Wind oder Sonnenstrahl,
Und sanft über dein Gesicht streichen, Ukraine.

Pflanzt einen jungen Ahorn auf mein Grab,
Und weint nicht um mich, um mich wird die Familie weinen.
Ich habe euch alle geliebt, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Pflanzt einen jungen Ahorn auf mein Grab,
Und weint nicht um mich, um mich wird die Familie weinen.
Ich habe euch alle geliebt, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.

Pflanzt einen jungen Ahorn auf mein Grab,
Und weint nicht um mich, um mich wird die Familie weinen.
Ich habe euch alle geliebt, doch am meisten liebte ich die Ukraine,
Wahrscheinlich liegt darin meine schwerste Schuld.