Текст и перевод песни Тартак - Як би хотілося

Як би хотілося

Як би хотілося, щоб мене розуміли правильно
Я в гру "вірю-не-вірю" не граю давно
Кажу правду - мені не вірять
Знову кажу - знову не вірять
Все міряють по собі, чи може трохи звіріють?

Я кажу все так, як є
Це просто моє життя - життя моє
Іноді ніжно голубить, іноді боляче б'є
Потім довго вилазиш із ями
В якій нібито щось гниє
Я ото сказав комусь кілька слів - щиро, чисто
А той одразу починає шукати у цьому прихований зміст
І от уже нависає на мене, от уже тисне
А я тільки благаю - не ображайте артиста
Не подобається тобі - просто не слухай
Не знаю там - вийди із залу, затули вуха
Зрештою, просто увімкни в плеєрі те, що любиш
Те, що сам вибираєш, те, за що, можливо, життя віддаш
Звісно, в ідеалі було б такий собі "баш на баш"
Я тобі - своє чесне слово, ти мені - ажіотаж
Ха! Та що там те слово, хіба для тебе щось варте?
Його не збудеш в тридорога, не виграєш в карти
Хіба що зуби поскалиш, а ціну не складеш
Щось, на кшталт, як у фільмі "АССА" гра "Бангладеш"
От інакше було б, якби це слово сказав не я
Але є те, що є - моє просте слово і некруте ім'я

Нема в мені Емінема

Якби хотілося сподобатися тій дівчині
Так, що ледь не забув - я вже сьогодні їв чи ні
Така дівчина чічка, рожевенькі щічки
Цікаво, це тому, що сором'язлива чи істеричка?
Випинаюся із себе, розпускаю пір'я
Просто на ходу вигадую якесь старовинне повір'я
Кажу їй - знаєш, мені на роду написано
Загинути не від шаблі, не від простого списа
Не від пострілу в груди, не від кулі в серце
А від вбивчого погляду дівчини з перцем
Вона каже - дівчина з перцем - це трансвестит
Так що зуби мені тут не заговорюй і не свисти
Пиши листи дрібним почерком на електронну адресу:
Головпошта, до запитання, в місто Одесу
І ще на останок - гуляй, Васильку, вздовж паркану
А я з таким, як ти, гуляти точно не стану
Я би, звісно, розтанув, але не від такого тону
Ще й ніяк не очікував ось такого пістону
Стою, витріщив очі, не можу згадати, як мене звати
Ноги вже не тримають, наче зроблені з вати
Хотів їй сказати щось різке і дошкульне
Але вона знову своїми очима в мене - як пульне!
Ото тільки спромігся на "бувай здорова"
Коротше кажучи, одразу видно, що я не майстер слова

Нема в мені Емінема

Comme si j'avais envie

Comme si j'avais envie que tu me comprennes correctement
Je ne joue plus au jeu "je crois - je ne crois pas" depuis longtemps
Je dis la vérité - tu ne me crois pas
Je dis encore - tu ne me crois pas encore
Tu mesures tout par toi-même, ou peut-être es-tu un peu féroce ?

Je dis tout comme c'est
C'est juste ma vie - ma vie
Parfois elle caresse tendrement, parfois elle frappe durement
Puis tu mets longtemps à sortir du trou
Où, semble-t-il, quelque chose pourrit
Je viens de dire quelques mots à quelqu'un - sincèrement, proprement
Et il commence tout de suite à chercher un sens caché dans tout cela
Et il est déjà là, au-dessus de moi, il appuie déjà
Et je supplie seulement - ne vous moquez pas de l'artiste
Si tu n'aimes pas, ne l'écoute pas
Je ne sais pas - sors de la salle, couvre-toi les oreilles
En fin de compte, mets simplement ce que tu aimes dans ton lecteur
Ce que tu choisis toi-même, ce pour quoi, peut-être, tu donnerais ta vie
Bien sûr, idéalement, ce serait une sorte de "donner-donner"
Je te donne ma parole d'honneur, tu me donnes un engouement
Ha ! Qu'est-ce que la parole, est-elle quelque chose de valable pour toi ?
Tu ne peux pas l'acheter à bas prix, tu ne peux pas la gagner aux cartes
Sauf si tu montres tes dents, mais tu ne la feras pas valoir
Quelque chose comme dans le film "ASSA", le jeu "Bangladesh"
Ce serait différent si ce n'était pas moi qui avait dit ce mot
Mais il y a ce qu'il y a - mon simple mot et mon nom pas cool

Je n'ai pas d'Eminem

Comme si j'avais envie de plaire à cette fille
Tellement que j'ai presque oublié - j'ai déjà mangé aujourd'hui ou pas
Une fille comme ça, une fleur, des joues roses
Je me demande si c'est parce qu'elle est timide ou hystérique ?
Je me montre, je déploie mes plumes
J'invente juste sur le moment une sorte de vieille croyance
Je lui dis - tu sais, c'est écrit dans mon destin
Mourir, non pas d'un sabre, non pas d'une simple lance
Non pas d'un coup de feu à la poitrine, non pas d'une balle au cœur
Mais du regard assassin d'une fille au poivre
Elle dit - une fille au poivre - c'est un travesti
Alors ne me siffle pas et ne me raconte pas d'histoires
Écris des lettres en petits caractères à l'adresse électronique :
Courrier principal, jusqu'à nouvel ordre, à la ville d'Odessa
Et pour finir - promène-toi, Vasyl, le long de la clôture
Et moi, avec quelqu'un comme toi, je ne me promènerai certainement pas
Je fondrais, bien sûr, mais pas à cause de ce ton
Et je ne m'attendais pas à un tel coup de poing
Je reste là, les yeux écarquillés, je ne peux pas me souvenir comment je m'appelle
Mes jambes ne tiennent plus, comme si elles étaient faites de coton
J'avais envie de lui dire quelque chose de piquant et de méchant
Mais ses yeux sont encore dans les miens - comme un coup de feu !
Je n'ai pu que dire "au revoir"
En bref, il est clair que je ne suis pas un maître des mots

Je n'ai pas d'Eminem