Текст и перевод песни Хонест - graffiti

graffiti

Я сіра мені більше двадцяти,
За моєю спиною величезна площа
По ній бігають таргани пацюки
Між приладами які заховали від дощу.
Мої нутрощі мене не тривожать,
Я сирію зовні не ховаюсь від морозів
Піді мною трава жовта
Об мене б.ються зливи буревії грози
Тут минають дні за ними люди
Одні й тіж самі однакові будні
Де на мене виливаються блудом
Брудною сечею блювотою на груди
Біля мене ночують волоцюги й собаки
Туляться до мого холодного живота
На радість я для них не матір.
На жаль зі мною сиро так
Але таких гостей дедалі менше
Я щодня чекаю темної ночі
Щоб не бачити вас тутешніх
Ви й так не бачите мої сльози жіночі,
Я обсипаюся мені більше сорока
Вростаю в ґрунт в який поховано
Порожню пляшку одного кота
Крихку цеглу живота мого
Тут навколо все змінюється, окрім
Мого положення, мого кольору
Дерева зеленіють, в мене падає зір
Тут все по колу -
І я старію: вже не згадаю скільки
Минуло днів пролетіло часу,
Від тоді як мрію вільно,
Щоб змінити себе на іншу масу.
Більшої журби не знало моє тіло
Ніж написи шпани вульгарного змісту
Насправді мені б дуже кортіло
Щоб мене ніколи не зводили в місті
На мене ж ніхто не зважає,
Крім тих до яких також байдуже,
А я надалі така наївна чекаю,
Що до мене прийде той мужній
Для якого я буду (чистим) мольбертом
Знахідкою цнотливим дівчам,
Він огляне мене обмацає певно
Та й буде навідуватись по ночах
Я відразу віддамся під звуки балонів
Розпилення фарб під освітлення фар,
Нарешті я стану в нагоді
Для втілення яскравої ідеї для барв

граффити

Я серая, мне больше двадцати,
За моей спиной огромная площадь,
По ней бегают тараканы, крысы,
Между сооружениями, которые спрятаны от дождя.
Мои внутренности меня не тревожат,
Я сырею снаружи, не прячусь от морозов.
Подо мной трава жёлтая,
О меня бьются ливни, бури, грозы.
Здесь проходят дни, за ними люди –
Одни и те же, одинаковые будни.
Здесь на меня изливаются блудом,
Грязной мочой, рвотой на грудь.
Возле меня ночуют бродяги и собаки,
Жмутся к моему холодному животу.
К счастью, я для них не мать.
К сожалению, со мной сиротливо так,
Но таких гостей всё меньше.
Я каждый день жду тёмной ночи,
Чтобы не видеть вас, здешних.
Вы всё равно не видите моих слёз женских.
Я осыпаюсь, мне больше сорока,
Врастаю в землю, в которую закопаны
Пустая бутылка, один кот,
Кусочек кирпича моего живота.
Здесь всё вокруг меняется, кроме
Моего положения, моего цвета.
Деревья зеленеют, у меня падает зрение.
Здесь всё по кругу –
И я старею: уже не вспомню, сколько
Прошло дней, пролетело времени
С тех пор, как мечтаю о свободе,
Чтобы превратиться в другую массу.
Большего горя не знало моё тело,
Чем надписи шпаны вульгарного содержания.
На самом деле, мне бы очень хотелось,
Чтобы меня никогда не строили в городе.
На меня же никто не обращает внимания,
Кроме тех, кому тоже всё равно.
А я всё так же наивно жду,
Что ко мне придёт тот смелый,
Для которого я буду (чистым) мольбертом,
Находкой, невинной девой.
Он осмотрит меня, обойдёт кругом, наверняка,
И будет наведываться по ночам.
Я сразу же отдамся под звуки баллончиков,
Распыление красок под светом фар.
Наконец-то я стану полезной
Для воплощения яркой идеи, для красок.