Текст и перевод песни паліндром feat. Sasha Boole - Місто

Місто

Крізь заспані очі я дивився на місто
Про яке ніколи не буде написана пісня
Сьогодні зранку ворони були голодними як ніколи
Літали кволо, кволо
Бродячий пес все ще не чіпований
Виглядав найадекватнішим серед присутніх
Проходячи повз дещо знервовано
Він прогарчав, що бачив майбутнє
Цей сірий сніг як зрозуміємо потім
Більше нагадує радіоактивний попіл
Та навіть тоді комунальники виявляться не готовими
Нічого нового, нічого нового
Це місто не з тих, що пожирає слабких і хворих
Залишаючи місце спритним і сильним
Тут всі рівні мов перед Господом Богом
Гниють однаково повільно

В місті, що не заслуговує на пісні

Пам'ятаю останній спогад, мене гризла бездомна собака
Моє чорне пір'я в слині пінній, ніби хвиля холодного моря
На небі говорять тільки про нього, чайки кричать як востаннє
Жаль, я вже не побачу, не долечу, просто подохну у Львові
Моя труна - то іржавий совок, відшкребе мене від сухого асфальту
Падає дощ в місті новобудов, з мозаїки сиплеться смальта
Моє місто інколи неповносправне, з поглядом олігофрена
На паркані, збоку від надпису ..., пише "Україна форева!"
А під парканом люди йдуть на роботу, нині без синього неба
Лиш обсциканий сніг, в якому недопалки, ніби свічки на торті
Задувай, загадуй бажання, хто ти
Як тебе звати? Де народився? Скільки лишилось тобі і де ти помреш

В місті, що не заслуговує на пісні

Город

Сквозь сонные глаза я смотрел на город,
О котором никогда не будет написана песня.
Сегодня утром вороны были голодны как никогда,
Летали вяло, вяло.
Бродячий пёс всё ещё не чипирован,
Выглядел самым адекватным среди присутствующих.
Проходя мимо, несколько нервничая,
Он прорычал, что видел будущее.
Этот серый снег, как поймём потом,
Больше напоминает радиоактивный пепел.
Но даже тогда коммунальщики окажутся не готовы.
Ничего нового, ничего нового.
Этот город не из тех, что пожирает слабых и больных,
Оставляя место ловким и сильным.
Здесь все равны, как перед Господом Богом,
Гниют одинаково медленно.

В городе, который не заслуживает песен.

Помню последнее воспоминание: меня грызла бездомная собака,
Мои чёрные перья в слюне пенной, словно волна холодного моря.
На небе говорят только о нём, чайки кричат, как в последний раз.
Жаль, я уже не увижу, не долечу, просто сдохну во Львове.
Мой гроб — ржавый совок, отскребёт меня от сухого асфальта.
Идёт дождь в городе новостроек, с мозаики сыплется смальта.
Мой город иногда неполноценный, с взглядом олигофрена.
На заборе, сбоку от надписи ..., написано "Украина форева!".
А под забором люди идут на работу, сегодня без синего неба,
Лишь обгаженный снег, в котором окурки, словно свечи на торте.
Задувай, загадывай желание, кто ты?
Как тебя зовут? Где родился? Сколько осталось тебе и где ты умрёшь?

В городе, который не заслуживает песен.