Ave Maria - МУР перевод на немецкий

Ave Maria

Пересмагли, порепались губи
Цілував лише вітер та час
Я такий необтесаний, грубий
Мій біль не за вас, не про вас

Не про вас, що спокійні і певні
Не про вас, в кого сила — закон
Що прийшли і, мов велетні древні
Штурмом злота взяли рубікон

Не за їх, що з крицевих Нью-Йорків
Заґнуздали, мов спрут, бігуни
Нарядили любов у опорки
А культуру — у панцир війни

Такі чисті, культурні і чисті
Непокірних пускають в "расход"
І на брата, на братові діти
Шлють наклепи й десятки угод

Запродажних за мілку монету
За блискучі дзвінкі копійки
Не про вас я. О що вам поети?
Такі мудрі, гуманні такі

О ви, люди — брати по плянеті
О в'язниць і законів творці
Ідеал ваш — новенькі штиблети
І портфель в "худосочній" руці

Ви боги, владарі, ви кретини
Хто сказав вам, що радість — закон?
Мабуть, той, що єдину дитину згвалтував для рублів, для корон
Ну а після у костьолі, у клубі розпинався за брата свого
Смертним боєм ламав свої груди
"Та я за нього в петлю і в аґонь!"

Так, я знаю, — я виріс між вами
Я знаю, — бодай би не знать
Ви за підлість ув'єте вінками
За любов — ведете умірать

Як пройдете за браму, в майбутнє?
Хто-бо там поручиться за вас?
Ви ж смієтесь, смієтесь на кутні
Що проглинете радісний час

Ось прийшли і пройшли покоління
На кістках животієте Ви
Такі сірі і жадні створіння
Як в вихрастій моїй голові

Так ідіть же в прийдешнє, незнане
Свої скарби і досвід несіть
І "незнане" — обернете в "знане"
На шаги почеканете мить

Як пройдете ви браму в майбутнє
Не кажіть, що у вас були ми
То було просто так, на розпутті
Серед вічної вічно зими

Homo sapiens — в темних музеях
Homo sapiens — в склепах фортець
На престолі ж, як тінь Галілея
Зверхлюдина — оракул і жрець

Жрець вина, грошової системи
Жрець нових чоловічих ідей
Запрягти всі планети в тотеми
В колісницю культури — людей

І танцюють світи по указці
Йде життя, ніби глобус, в руці
І збігаються раптом, як в казці
Всі ідеї в жіночі штанці

Так, я знаю, — я виріс між вами
Я знаю, — бодай би не знать
Ви за підлість ув'єте вінками
За любов — ведете умірать

Розікрадете радості в брата
Обміняєте щирість на кров
Знов безсовісний буде багатим
І в загоні, в повіях любов

Над Парижем вечірні нюанси
Золотий орнамент кон'юнктур
В мавзолеях — валюти, баланси
В храмі — торжище нових культур

Там піднімете серце мотором
Зведете діафрагми очей
Рабський мозок, невільний учора
По шаблону дротів потече

Ave Maria

Ausgetrocknet, rissig sind die Lippen,
Küssten nur der Wind und die Zeit.
Ich bin so ungehobelt, so grob,
Mein Schmerz ist nicht wegen euch, nicht über euch.

Nicht über euch, die ihr ruhig und sicher seid,
Nicht über euch, bei denen Stärke Gesetz ist,
Die ihr kamt und, wie uralte Giganten,
Den Rubikon mit goldenem Sturm erobertet.

Nicht über die aus stählernen New Yorks,
Die ihr, wie Kraken, die Renner gezähmt,
Die Liebe in Bauernschuhe gesteckt,
Und die Kultur – in einen Panzer des Krieges.

So rein, kultiviert und reinlich,
Die Ungehorsamen werden "verbraucht".
Und gegen den Bruder, gegen die Kinder des Bruders,
Sendet ihr Verleumdungen und Dutzende Verträge.

Verkäufliche für eine kleine Münze,
Für glänzende, klingende Groschen.
Ich rede nicht über euch. Was kümmern euch Dichter?
So weise, so human seid ihr.

Oh ihr, Menschen – Brüder auf dem Planeten,
Oh Schöpfer von Gefängnissen und Gesetzen,
Euer Ideal – neue Stiefel
Und eine Aktentasche in der "dürren" Hand.

Ihr seid Götter, Herrscher, ihr seid Kretins.
Wer hat euch gesagt, dass Freude Gesetz ist?
Vielleicht der, der das einzige Kind vergewaltigte, für Rubel, für Kronen.
Nun, und danach in der Kirche, im Club, sich für seinen Bruder einsetzte,
Sich mit Todeskampf die Brust zerriss,
"Ich gehe für ihn in die Schlinge und ins Feuer!"

Ja, ich weiß – ich bin unter euch aufgewachsen,
Ich weiß – ich wünschte, ich wüsste es nicht.
Für Niedertracht werdet ihr mit Kränzen ehren,
Für Liebe – führt ihr zum Sterben.

Wie werdet ihr durch das Tor in die Zukunft gehen?
Wer wird dort für euch bürgen?
Ihr lacht ja, ihr lacht höhnisch,
Dass ihr die freudige Zeit verschlingen werdet.

Generationen kamen und gingen,
Auf Knochen vegetiert ihr dahin,
So graue und gierige Kreaturen,
Wie in meinem stürmischen Kopf.

So geht denn ins Kommende, Unbekannte,
Tragt eure Schätze und Erfahrung,
Und "Unbekanntes" – verwandelt ihr in "Bekanntes",
In Schritte prägt ihr den Augenblick.

Wenn ihr durch das Tor in die Zukunft geht,
Sagt nicht, dass ihr uns hattet,
Es war nur so, am Scheideweg,
Inmitten des ewigen, ewigen Winters.

Homo sapiens – in dunklen Museen,
Homo sapiens – in den Grüften der Festungen.
Auf dem Thron aber, wie der Schatten Galileis,
Der Übermensch – Orakel und Priester.

Priester des Weins, des Geldsystems,
Priester neuer männlicher Ideen,
Alle Planeten in Totems einzuspannen,
In den Streitwagen der Kultur – die Menschen.

Und die Welten tanzen nach eurem Befehl,
Das Leben geht, wie ein Globus, in der Hand,
Und plötzlich laufen, wie im Märchen,
Alle Ideen in Damenhosen zusammen.

Ja, ich weiß – ich bin unter euch aufgewachsen,
Ich weiß – ich wünschte, ich wüsste es nicht.
Für Niedertracht werdet ihr mit Kränzen ehren,
Für Liebe – führt ihr zum Sterben.

Ihr werdet die Freuden des Bruders stehlen,
Aufrichtigkeit gegen Blut eintauschen,
Wieder wird der Gewissenlose reich sein,
Und die Liebe in Gefangenschaft, bei Huren.

Über Paris abendliche Nuancen,
Goldenes Ornament der Konjunkturen,
In Mausoleen – Währungen, Bilanzen,
Im Tempel – Marktplatz neuer Kulturen.

Dort werdet ihr das Herz mit einem Motor erheben,
Die Zwerchfelle der Augen errichten,
Das sklavische Gehirn, gestern unfrei,
Wird nach der Schablone der Drähte fließen.