Текст песни Марат - Жадан і собаки

Марат помер уві сні.
На початку березня, навесні.
Коли танцюють сніги,
І ріки лишають свої береги,
Як діти лишають батьківські доми
Після тяжкої зими.
Марат тренувався на Спартаку.
Мав техніку - вивірену і тривку,
З тренованим тілом і серйозним лицем,
Був, мабуть, справді кращим бійцем
В свої роки в півсередній вазі,
мав наколку з Фіделем на лівій нозі.
Імам говорив, стоячи над ним:
Пророк, - говорив він, - не був сумним.
Він вірив, що зло вижирає зло.
Буде так, як буде. Завжди так і було.
Хай Марату згадають про кожну з провин.
Пррок і дбає зазвичай про таких, як він.
Я знаю напевне, чому він помер.
Щоранку він бився проти химер.
Щодня він збивав у кров кулаки.
Доки над ним не згасли зірки.
Не всі заступають за цю межу.
Хто знав його, знає, про що я кажу.
Як може зникнути те, що є?
Для чого пророк нам усе це дає?
Насправді зникнути може хіба що страх.
Все інше є в нас – молодших братах,
Які розбивають собі серця,
Вдень вночі стоячи до кінця.
Брат замовк і відійшов убік.
Він був молодший від Марата на рік.
І тому Марата вважав головним.
Тримався ним, всюди ходив за ним.
Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,
І стримував сльози, соромлячись нас.
Коли виносили тіло, почався сніг.
Він падав з темних небес до ніг.
Імам ішов попереду, наче мара.
Весна на цвинтарі – не найкраща пора.
Жінки ховали сльози, а чоловіки
Відчували, як згасають над ними зірки.