Текст песни Ми помрем не в Парижі - Мертвий Півень

Забуваються лінії, запахи, барви і звуки
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста
За своєю душею простягнеш обличчя і руки
Але високо і недосяжно вона відліта

Залишається тільки вокзал на останнім пероні
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от
Вже вона роз'їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот
Залишилась любов, але краще б її не було

В провінційній постелі я плакала доки стомилась
І бридливо рум'яний бузок заглядав до вікна
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
Затихала, стихала банальна вокзальна весна

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми

Надто гірко ми плакали і ображали природу
Надто сильно любили коханців соромлячи тим
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим